Купрієвич Вікторія Олександрівна
аспірант ДВНЗ "УМО" НАПН України, старший викладач кафедри університетської та професійної освіти і права ЦІППО ДВНЗ "УМО" НАПН України, м.Київ

ПРОБЛЕМА САМООРГАНІЗАЦІЇ ТА САМОВДОСКОНАЛЕННЯ КЕРІВНИКА ПРОФЕСІЙНОГО – ТЕХНІЧНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ В ПРОЦЕСІ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ

 

Купрієвич Вікторія Олександрівна,

старший викладач кафедри університетської та професійної освіти і права Державного вищого навчального закладу «Університет менеджменту освіти» НАПН України, м. Київ, Україна

 

Вимога до постійного особистісного та професійного зростання є чи не найважливішою для керівника професійно – технічного навчального закладу, особливо у сучасних умовах модернізації системи освіти. Актуальною залишається проблема оновлення технології управління сучасними професійно – технічними навчальними закладами, створення системи спеціальної підготовки керівників таких закладів до управлінської діяльності. Цю функцію виконує система післядипломної педагогічної освіти, оскільки, перед призначенням на посаду переважна більшість керівників професійно – технічних навчальних закладів не здобуває необхідної підготовки, їхні професійні знання та вміння потребують неперервного розвитку.

В цих умовах особливого значення набувають процеси самовдосконалення та саморозвитку особистості. Період післядипломної освіти, підвищення кваліфікації найкраще відображає процеси професійного і особистісного становлення фахівця. Здобута освіта визначає обсяг і якість отриманих  знань і навичок, які складаються у певну систему. Така освітянська база надає можливість подальшого самовдосконалення фахівця.

Загальна мета професійного самовдосконалення керівника професійно – технічного навчального закладу у процесі підвищення кваліфікації полягає у досягненні вершин особистісної і професійної досконалості; в розвитку компетенцій, які інтегруються в професіоналізм управлінської діяльності керівника. Мету саморозвитку власного професіоналізму визначає для себе кожний керівник, і цей особистісний рівень визначення мети є дуже важливим, оскільки зумовлює вмотивованість професійного зростання і самовдосконалення.

Нині в науці ведеться інтенсивний пошук моделі ідеального керівника. На думку дослідника Н. Гончарук, керівник повинен бути політично зрілим, володіти економічними та цільовими методами управління, уміти здійснювати науковий, економічний аналіз, мати системне, перспективне мислення, організаторські здібності, забезпечувати здоровий мікроклімат, бути комунікабельним.

Зважаючи на те, що переважна більшість нинішніх керівників професійно – технічних навчальних закладів не вивчала управлінських дисциплін під час здобування вищої фахової освіти і не має відповідних управлінських компетентностей, залишається можливість самовдосконалення (якщо є в цьому внутрішня потреба й бажання) та підвищення кваліфікації (якої, власне, не здобували) як керівника професійно – технічного навчального закладу один раз на п’ять років.

Саме система післядипломної освіти і є однією з найдієвіших ланок, яка стимулює керівників професійно – технічних навчальних закладів до саморозвитку та самовдосконалення.

Післядимломна освіта створює соціально – освітній простір, у якому може вдосконалюватися кожен професіонал. Інститути післядипломної освіти мають стати не стільки центрами систематичного проведення курсів підвищення кваліфікації, с кільки центрами забезпечення системного професійного самовдосконалення та професіоналізму фахівців. Однією з визначальних функцій післядипломної освіти має бути стимулювання професійного зростання особистості. Саме цілі післядипломної освіти тісно переплітаються із цілями самоосвіти й саморозвитку.

На сьогоднішній день держава фактично відмежувалась від спеціальної лідерської та менеджерської підготовки і перепідготовки з професійного вдосконалення освітянських кадрів, а та, яку пропонують бізнес-структури майже недоступна за вартістю для відповідно означеної категорії та має дещо інше спрямування. Кадрові служби органів державного управління фактично не мають відповідних повноважень для управління професійним розвитком керівників навчальних закладів. Майже припинено широкий обмін досвідом з професійного вдосконалення та кар’єрного розвитку керівників професійно – технічних навчальних закладів, поширення зразків інноваційного практичного досвіду, що мав місце за минулих, відносно недалеких часів. Саме тому дієвим і актуальним вирішенням даної проблеми є професійне самовдосконалення керівника, яке може включати в себе самовиховання, що забезпечує систематичне формування й розвиток позитивних і усунення негативних професійно значущих рис і якостей; самоосвіту, що спрямовується на оновлення і поглиблення наявних у людини знань з метою досягнення бажаного рівня професійної компетентності; та самоактуалізацію, в ході якої досягається актуалізація і мобілізація в окремий період часу власних сутнісних сил і потенцій педагога.

Процес формування керівника – професіонала довготривалий і передбачає освоєння не лише теоретичних засад освітнього менеджменту, а й набуття відповідного управлінського досвіду. Саме тому система роботи з керівниками включає як теоретичну складову (курси підвищення кваліфікації, наукові конференції, науково-практичні семінари, тренінги тощо) так і проведення управлінської практики (обмін управлінським досвідом, практика за індивідуальними запитаннями керівників тощо), зорієнтованих на формування методологічного рівня професійної компетентності керівника, що дає змогу осмислювати свої дії та досягнуті результати, базуючись на розумному поєднанні теоретичних знань і практичних умінь.